Дехто називає це свято «вечором марнославства» і на подібні зустрічі принципово не ходить, а дехто навпаки щороку стрімголов біжить до школи на свої «5 хвилин слави», дехто просто сумує за «щасливою порою дитинства» у шкільних стінах, а хтось приходить на такі зустрічі, щоб побачити та привітати свою «шкільну маму». У Броварах день зустрічі випускників відзначають у першу суботу лютого, і навіть канун виборів не став на заваді броварчанам, які вирішили зустрітись зі своїми колишніми однокласниками. А оскільки найгучніше святкують цей день «свіжачки» та «ювіляри», то журналісти «Афіши-Бровари» поцікавились, як пройшла зустріч у колі колишніх однокласників у тих, хто закінчив школу 1, 10 та 25 років тому.

– Чи важко було знайти контакти всіх своїх колишніх однокласників та зібрати їх разом?

Анастасія, 1 рік: Насправді знайти всіх було не важко, оскільки минуло зовсім мало часу. Наче й не розлучалися! Основна проблема полягала в тому, що пізно почали збиратись. Тому зовсім нормальної організації не вийшло. І прийшли, на жаль, не всі, але більшість – приблизно 2/3 класу.

Аліна, 10 років: На диво, більшість однокласників ми знайшли без особливих труднощів, когось за старими домашніми номерами, когось через соціальні мережі, крім того, багато хто дружить ще зі школи та часто спілкується між собою. Ми святкували випускний двома класами разом, у такому ж складі вирішили зібратись і через 10 років. Прийшло 35 чоловік, це майже дві третини класу. Одна дівчинка аж з Молдови приїхала, де вона зараз мешкає разом з чоловіком та дітьми.

Катерина, 25 років: Основна робота по збиранню колишніх однокласників проходила в телефонному режимі, я знаю одні телефони, хтось інші і так по ланцюжку. До того ж допоміг сайт «Однокласники». А зібралось людей двадцять з 27. Це приємно здивувало!



– Де ви святкували зустріч випускників? Кого з вчителів запрошували?

Анастасія, 1 рік: Наше святкування почалось із «Форуму», де ми зробили закупку «провіанту», а потім з усіма наїдками ми рушили до школи. Через вибори там відмінили концерт, але директор дав дозвіл відвідувати заклад до 15:00. Тож, у нашому розпорядженні було 3 години, які пролетіли немов 1 секунда. До класу ми запросили класного керівника та вчительку англійської мови. Чому? Тому що, попри все ці дві людини за час навчання у школі встигли стати нам найближчими. Хоча, зустрічаючи інших вчителів, ми також запрошували їх приєднуватись. Після школи наше святкування перенеслось до «Ресторації» в «Терміналі».

Аліна, 10 років: Коли ми почали шукати ресторан для святкування, то вже всі заклади на 6 лютого у Броварах були зайняті. Тому ми не придумали нічого розумнішого, ніж зібратись на день раніше, коли вільними були майже всі ресторани. І обрали ресторан «Боярин». Запросили нашу «другу маму» – класного керівника, також улюбленицю всього класу – вчительку історії. І більшість тостів лунали саме на їхню адресу.

Катерина, 25 років: Ми довго вирішували, йти до школи чи ні, зійшлися на тому, що йдемо по бажанню. Особисто я не пішла. А офіційна зустріч відбулась у кафе «Діана» вже в вечорі..

– Чи позначилась криза на масштабах святкування? Який бюджет на 1 особу вийшов?

Анастасія, 1 рік: В принципі, ні, хоча…можливо зовсім трошки) А цілісного бюджету, як такого, не було. Купуючи солодощі та шампанське в «Форумі», ми склалися по 20 грн, а в «Ресторації» ми не домовлялись про влаштування банкету заздалегідь, а робили замовлення на місці. Тому, тут вже кожен витрачав стільки грошей, скільки хотів чи міг.

Аліна, 10 років: Позначилась в тому плані, що дехто з однокласників не зміг прийти через брак коштів, дехто через те, що опинився без роботи і соромився цього. Загальний же бюджет склав 300 гривень, з них частина пішла на ресторан, частина на подарунок вчителям та на закупівлю напоїв.

Катерина, 25 років: Криза відносно не позначилась. Кафе замовляли заздалегідь, тож вартість святкування обійшлась у 200 грн з особи плюс гроші на спиртне. Загалом стандартна сума для броварських кафешок.

- Як пройшла сама зустріч? Чи була якась розважальна програма? Чи охоче колишні однокласники розповідали про те, хто чим нині займається?

Анастасія, 1 рік: У школі зустріч минула добре, панувала атмосфера гарного настрою та збудження. Згадали випуск, якісь кумедні випадки зі шкільних років. Класний керівник виступила з теплою промовою та попросила кожного розповісти про те, хто чим займається. Тому розповідати довелось кожному, проте не кожен робив це із задоволенням, але всі – без дискомфорту. А от коли ми перемістились в «Ресторацію», стало якось нецікаво. Спільних тем для розмов не вистачало… Сподіваюсь, через 5 років буде веселіше)

Аліна, 10 років: Як на мене, вечір вийшов веселий та ненав’язливий. Ми спільно з вчителями підготували невеличку програму: перевірили «домашні завдання на 10 років», які кожен отримав під час випускного вечора, а також зробили невеличкий гумористичний тест на «школовідданість». Про себе кожен розповідав рівно стільки, скільки він хотів. В цілому зустріч минула гарно та душевно, от тільки шкода, що багато хто сів поряд з тими, з ким і так постійно спілкується, та й столи стояли так, що не з усіма можна було поговорити, однак коли почались танці, ситуація виправилась.

Катерина, 25 років: Зустріч пройшла так, що по домівкам ми роз’їхались о шостій ранку, а голова болить й досі! Вчителів не запрошували, класний керівник, на жаль, вже давно померла, та й інших вчителів вже майже не залишилось у школі. З однокласників, як на мене, ніхто зовсім й не змінився, всі такі ж молоді, веселі й розважливі! Розмова йшла легко, а після декількох чарок, всі й зовсім защебетали!